"Тричі мені являлася любов..." відкритий урок

 

Відкритий урок у 10 класі. 

Українська література. 

"Тричі мені являлася любов.. (інтимна лірика І.Я.Франка)"

 ІВАН ФРАНКО. ЛІРИЧНА ДРАМА «ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ» - ШЕДЕВР ІНТИМНОЇ ЛІРИКИ

Мета: розкрити нову сторінку творчості І.Франка – інтимну лірику; допомогти учням збагнути красу ліричних віршів про кохання; розвивати образне мислення, здатність співпереживати людським почуттям, вміння учнів досліджувати життєву основу творів, їх художні особливості; навчати поваги до почуттів іншої людини, вміння не образити їх.

Тип уроку: урок-вивчення нового навчального матеріалу.

Вид уроку: урок вільного спілкування.

Обладнання: : святково прибраний клас: композиція з осіннього листя, ваза із хризантемами, столик, застелений серветкою,  портрет поета, книга «Зів’яле листя», на дошці записані тема, завдання уроку; роздатковий матеріал (таблиці), паперові листочки, на ватмані намальоване «дерево кохання»; мультимедійна презентація.

Любов – це кара, це сумна в’язниця,

                                     Бог від якої заховав ключі.

                                                                 П. Сорока

     

ХІД УРОКУ:

І. Організація класу.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

Вступне слово вчителя (на фоні музики )

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.

Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко;

Се розпука моя, невтишима тоска,

                                Се любов моя плаче так гірко…

На минулому уроці ми говорили про любов у нелегкому житті поета, а сьогодні присвятимо урок його інтимній поезії. Збірка «Зів’яле листя» відкриє нам І. Франка з іншого боку – вже не як поета-борця, поета-титана, а як найтоншого поета-лірика, співця високого кохання.

2. Повідомлення теми і мети, завдання  уроку.

У зошитах запишіть тему сьогоднішнього уроку.

Сьогодні на уроці ми з вами розкриємо нову сторінку творчості І.Франка – інтимну лірику; попробуємо збагнути красу ліричних віршів про кохання; навчимося образно мислити, співпереживати людським почуттям, досліджуватимемо життєву основу творів, їх художні особливості; будемо вчитися поваги до почуттів іншої людини, вміння не образити їх.

3. Читання епіграфа уроку і бесіда за його змістом.

Любов – це кара, це сумна в’язниця,

                                     Бог від якої заховав ключі.

                                                                 П. Сорока

          

Отже, сьогодні мова піде про кохання… про кохання поета, автора збірки «Зів’яле листя» Івана Франка.

(Слайди опадаючого листя на фоні музики «Лист до Елізи»  Бетховена, портрет І.Франка.)

Любов, кохання… Скільки живе людство, стільки ж і возвеличується це почуття.  Бо ж тримається світ на вічній любові.

       У кожного вона своя і тут нема ніяких правил.

Розмова наша буде про почуття, притаманне усім. На світі не знайдеться людини, яка була б байдужою до нього, яка не переживала б його солодких мук і гіркої радості. Отже, поговоримо про кохання. За свої 15 років ви багато чого навчилися. А чи треба вчитися кохати? Скажете, в коханні немає порадників. Але, переживаючи будні і свята, сум і радість, розлуки і зустрічі, ми подумки звертаємося до тих, хто своєю силою любові і мудрістю подає приклади цього величного почуття. Звернімося до Франка. Він, гадаю, допоможе нам розібратися у власних душах .

(Звучить пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»)

– Я твердо переконана: кожна людина повинна виконувати свій громадянський обов’язок: любити свій рідний край. Але молодь ще  окрилює й інша любов, яка називається – кохання. І щойно ви прослухали пісню, написану за мотивами вірша, який належить до інтимної поезії -  «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». Не завжди кохання буває взаємним. Головна героїня вірша дівчина, якій байдужі почуття ліричного героя, тому «серденько в неї – це колюче терня, устоньки – тиха молитва, а слово – гостре ,як бритва». Ці порівняння не свідчать про важкий характер дівчини,просто вона не кохає юнака, який безтямно любить її, захоплюється красою очей, котрі «сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром». Це кохання приносить юнаку і радощі, і муку: «Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе!» Прекрасним є кохання, його істинна сутність, без осягнення якої людина морально гине. Це шлях у світ справжніх цінностей, у світ гармонії, до самого себе і до коханої.

4. Методичний прийом «Рольова гра. Інтерв’ю з письменником».

–  Дорогі десятикласники, давайте уявимо себе в гостях у великого українського поета, письменника, драматурга, вченого, філософа Івана Яковича Франка і віртуально з ним поспілкуємося. Ви можете йому поставити запитання, які вас цікавлять і хвилюють .

– Іване Яковичу, ми знаємо, що Ви маєте чудову  поетичну збірку «Зів’яле листя», яка є неперевершеною перлиною інтимної лірики в українській літературі. Якщо Ваша ласка, розкажіть про неї .

Повідомлення учня. (Учень, одягнутий у вишиванку, виконує роль поета).

– У 1896 році вийшла у світ моя третя поетична книжка з дещо незвичним підзаголовком «лірична драма». Збірка поділялася на три цикли, які я образно назвав «жмутками». До неї ввійшла інтимна поезія, що створювалася мною впродовж попередніх десяти років і певною мірою відбила моменти мого особистого життя. Кожен вірш є відтворенням моїх найщиріших почуттів і переживань, я б сказав: «Кожна пісня моя – віку мого день» .

– Іване Яковичу, достеменно відомо, що перше кохання, як світ ранкової зорі, залишається в серці на все життя. Його не можна забути, осквернити, зганьбити, знищити. Про це  малюють, співають, складають вірші. Скажіть, будь ласка, це правда чи ні?                                              

–Так, це правда. Вічна загадка любові. Саме вона породжує прекрасне і вічне на землі, робить людину щасливою чи приносить душевний біль. Мабуть, я все життя по-справжньому кохав Ольгу Рошкевич. Коли мені усі пророкували велике майбутнє (університетського професора, посла чи міністра), то все було добре: батько Ольги вважав мене гарною партією для його доньки. Та мій арешт «за соціалізм» став не тільки крахом моєї кар’єри, а й про шлюб із Ольгою і мови не могло бути. Ми мріяли одружитися, для себе готували весільний подарунок: збірку весільних пісень з Лолина… Але не судилося нам бути разом. Батько Ольги зробив усе можливе і неможливе, щоб нас розлучити.

– Я у повісті-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов» прочитала ваш лист (даруйте, за це, Іване Яковичу,), у якому Ви  розгнівалися і на Ольгу, і на Володимира Озаркевича, який, по суті, врятував її від  суспільної зневаги і ганьби. Ось послухайте: «Наші шанси не рівні, Ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними, а таких тепер уже досить, і з часом буде більше. Але мені нема вибору аніякого: стративши Тебе, я стратив надію на любов чесної і розумної Женщини, а притім такої, котра б могла зв’язати свою долю з моєю…».

То, може, Вам не вистачило сили боротися за своє кохання?                                             

– О, це суворий вердикт,  наші стосунки справді були непростими, і небагато я присвятив Ользі своїх творів, наприклад, «На дні». Але біль нею, біль за втраченим коханням створив усю мою лірику, вдарив чарівними струнами в «Зів’ялому листі». І скажу вам по совісті, що я любив її, як тільки я «спосібний любити».

Учитель.  Діти, ви почули у запитанні нове літературне слово «повість-есе», збагатіть свої знання із теорії літератури, записавши у зошити значення.

5. Словникова робота. Теорія літератури.

      Есе (від фр. Essai – спроба, нарис) – нарисовий жанр літературної творчості, для якого властива вільна трактовка питання, замість всебічного охоплення його, виклад своїх вражень, асоціацій і роздумів, переважно відсутність аргументованих висновків.

                                  

Учитель. Ліричний герой збірки – чутливий, добрий, щирий, духовно багатий.

     Він палко, ніжно і трепетно кохає, і кохання окриляє його, додає йому сил боротися і творити; він боляче переживає любов без взаємності, але це не шкодить йому піднести на небувалу височінь кохання свого героя. Михайло Коцюбинський пізніше скаже про збірку «Зів’яле листя»: «Се такі легкі, ніжні вірші, з такою гамою чувства і розуміння душі людської, що читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові – лірикові, співцеві кохання і настроїв».

    Ви підготувалися до виразного читання віршів, окремі учні віднайшли матеріал, який ліг в основу збірки.

Учень.

Тричі мені являлася любов.

 Одна несміла, як лілея біла,

 З зітхання й мрій уткана, із обснов

 Сріблястих, мов метелик підлетіла.

 Купав її в рожевих блисках май,

 На пурпуровій хмарі вранці сіла

 І бачила довкола рай і рай!

 Вона була невинна, як дитина,

 Пахуча як розквітлий свіжо гай.

Вчитель.    

Ольга Рошкевич – ось, хто заволодів серцем юного поета. Хто ж вона? Яка вона? Давайте пригадаємо, хто ж були ті три жінки, яким присвячено «Зів’яле листя» і послухаємо наших дослідників-біографів.

       

Учениця. Читаємо з вами «Одна несміла, як лілея, біла...». Письменник мав на увазі своє перше кохання Ольгу Рошкевич. Донька священика Михайла Рошкевича. Дівчина досить освічена, знала німецьку і французьку мови. Перший раз Франко побачив Ольгу, коли їй було 20 років і закохався в неї.   Спочатку юнак із бідної сім’ї, який уперше зіткнувся з жінкою із інших сфер, навіть не знав, як з Ольгою поводитися. Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.

Їй присвятив Франко першу книжку «Баляди і розкази». Їхня любов тяглася 10 років, але не судилося. Батьки заборонили Франку бувати у них в домі у зв’язку з процесом 1878-1879 рр, за участь у революційному русі. Присилували дівчину вийти заміж за іншого. Це був страшний удар для поета. Ольга виконала волю своїх батьків. Традиції, вплив виховання сім’ї священика.

Учитель.

Після одруження Ольги вони зустрілися знову. Тяжка то була зустріч. Була вона перша і остання. Франко говорив їй : «НЕНАЧЕ ПРАВДОЮ САМОЮ, МОВ ЗОЛОТОМ ОЧИЩЕНИМ В ОГНІ, Я ВЕЛИЧАЮСЯ ТОБОЮ, ТВОЄЮ ЛЮБОВ’Ю. Я ПЕВЕН БУВ, ЩО ТИ НЕ ЗЛЯКАЄШСЯ ВАЖКОЇ ПУТІ, НА ЯКУ Я ВСТУПИВ РАЗ І НАЗАВЖДИ. АЛЕ ТИ ЗЛЯКАЛАСЯ…»

Інсценізація твору

Учень.

І ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш отблиском брехні!  

І ти лукавила зо мною!

І не тямущому мені

Струїла серце гризотою

Ті ангельські слова твої…

І ти лукавила зо мною!

Учениця.

Я не лукавила з тобою,

Клянуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиш розлучила,

Що щирая любов робила,

Що чиста щирість говорила

Вона в брехню перетворила.

Учень.

Під пеленою золотою

Ховались скази лідяні,

І цвіт, розцвілий навесні,

Під пишнотою золотою

Крив черв’яка ! Ох, чи не в сні

Любились щиро ми з тобою?

І серце бідне рвесь у мні;

Що ти злукавила зі мною!

Учениця.

Ти ж думаєш, я не терпіла,

В новії зв'язки радо бігла?

Ти ж думаєш, я сліз не лила;

По ночах темних не тужила?

Не я лукавила з тобою,

А все лукавство в нашім строю —

Дороги наші віддалило.

Учитель.

Він любив її все життя. Ідеал не перестає ніколи бути ідеалом, навіть якщо його і втрачають. Коли чуття брало гору над розумом, усі жіночі образи ставали схожими на Ольгу. Для нього вона буде Анною в «Украденому щасті», буде еталоном, до якого рівнятиме він усіх жінок.

Хоч ти не будеш цвіткою цвісти,

Левкоєю пахучо-золотою,

Хоч ти пішла серед юрби плисти

У океан щоденщини й застою,

То все ж для мене ясна, чиста ти.

Я понесу тебе в душі на дні

Облиту чаром свіжості й любові,

Твою красу я переллю в пісні…

Учитель. Перший «жмуток» передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість. Ліричний герой не хоче згодитись з тим, що кохана йому відмовляє. Він то звинувачує в усьому обставини, то прагне здаватися збайдужілим, то вмовляє кохану зглянутися на його страждання. Перший жмуток був присвячений першому коханню Ользі Рошкевич. Представимо його поезією «Безмежне поле в сніжному завою», яка стала народною піснею.

Звучить пісня «Безмежне поле в сніжному завої»

Бесіда.

1.Яким виступає ліричний герой даної поезії?

( Ліричний герой, хоч гнаний долею, не може примиритися з неподіленим коханням, прагне «обширу і волі», хоча в його серці «нестерпнії болі», муки серця, прикра розлука. Тому і звертається він до коня – символу лицарської волі: «Неси ж мене, коню, по чистому полю, Як вихор, що тутка гуляє, А чень утечу я від лютого болю, Щ серце моє розриває».)

2. У вірші сказано, що ліричний герой утікає від «лютого болю». Чи можна сказати, що він утікаї від самого себе?

(Так, можна. Цей вислів підкреслює самотність, сум юнака, який прагне втекти від самого себе і свого горя, у такий спосіб вгамовуючи свій душевний біль. Ліричний герой не знаходить собі місця в житті. Проте його ваблять рух, втеча, інший простір – простір серця, яке ніяк не може вгамуватися).

3. Яку роль відіграє пейзаж? Він співзвучний чи контрастний почуттям ліричного героя?

(Пейзаж повністю співзвучний почуттям ліричного героя.  Безмежнеє, чистеє поле, вихор, шалений біг коня створюють відчуття «обшиту та волі», якого так прагне герой).

Учитель. Пройшов час…(музика)

Явилась друга – гордая княгиня,

 Бліда мов місяць, тиха і сумна,

 Таємна й недоступна, мов святиня…

Учень-біограф.  «Явилась друга – гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна,Таємна й недоступна, мов святиня», - так писав Іван Франко про своє друге кохання, яке зустрів у Станіславі, як називався колись Івано-Франківськ. Юзефа Дзвонковська була полькою, сестрою гімназійного товариша. Про красу Юзефи Дзвонковської, її начитаність він уперше почув від своїх польських друзів, а коли побачив Юзю, то відразу й закохався. У Юзиній сім’ї – хоча і дуже збіднілій – був культ «голубої крові», і дівчина дивилася на Франка згори вниз. Шляхетна панянка з відомих родин Дзвонковських і Дескурів, що відзначилися у польських повстаннях, виявляла прихильність до революційних ідей, а згодом стала народною вчителькою. 27-річний Іван Франко написав листа до Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи, з проханням « руки і серця» її доньки. Отримав відмову. І нині у дослідників нема однозначної відповіді: чому? Історик, краєзнавець Михайло Головатий вважає, що через різницю в походженні. «Можемо говорити, що велике почуття у Юзефи до Франка навряд чи було, хоча вона йому симпатизувала, пише про це в листах і в товаристві говорила. І в той же час прохоплювалася в неї думка: «а не вийду за цього рудого». Боюсь все-таки, що шляхетське положення переважило», – вважає історик.

Злі язики говорили: чи то пара гоноровій польці рудий мужик? Та була ще одна причина тієї відмови – невиліковна хвороба. «Вона зреклася від нього заради нього. Він зробив би так само», – писав Роман Горак у книзі «Тричі мені являлася любов». Такої ж думки дотримується відомий прикарпатський історик, академік Володимир Грабовецький. Він каже, що Юзефа знала: через сухоти довго не проживе. «Вона вже відчувала, що відходить із цього світу, і не хотіла такому генієві заступати дорогу. Вона вірила в Франка, їй подобалась його творчість. А після того вона і скоро померла», – каже вчений.

Юзефа Дзвонковська прожила неповних 30 років. У травні 1892 року вона померла від туберкульозу. Поет їй присвятив кілька віршів і оповідань.

Учень. Франко присвятив їй вірш.

Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара,

Що між нами народнії сльози,

Що любиться нам зовсім не слід;

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід.

Я й забув, що вже квіти пов'яли

І ні з чого віночка плести,

Що вони й не мені розцвітали, —

Я забув, і тяжкую нести

Доведесь мені кару за теє!

Я забув, моя біла лілеє,

Що моєю не можеш назватися ти, —

Я забувся, прости!

Учитель. Другий «жмуток» ліричної драми написаний переважно у народно-пісенній манері, тому багато віршів з другого «жмутка» стали улюбленими піснями та романсами («Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Червона калина, чого в лузі гнешся?», «Чого являєшся мені у сні?» та інші). Митець намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням, розраду від них. Другий жмуток був присвячений Юзефі Дзвонковській.

           Зворушливим монологом, що вражає глибоким відображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя є поезія «Чого являєшся мені у сні?»

 Зараз ви почуєте вірш-пісню, що є перлиною не лише української, а й світової інтимної лірики. Поет висловлює найглибші, найщиріші почуття закоханого, почуття, які є святою таємницею двох. Геній поета підняв на хвилину завісу над цією таємницею, тож вислухайте цю сповідь серця з належною шаною до особистого найглибшого почуття людини.

Звучить пісня «Чого являєшся мені у сні?»

Аналіз поезії «Чого являєшся мені у сні?»

Схвильованості почуттів відповідає ритм вірша, ми наче чуємо нерівне дихання людини, яку душать сльози. Ліричний герой не може спинитися, він мусить викласти все до кінця, що мучить його.

1.     Яку будову має поезія?

(Це зворушливий монолог-сповідь, складається з трьох частин: перші дві починаються риторичним запитанням: « Чого являєшся мені у сні?», третя — риторичним запереченням : «О, ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні!»

У цьому вірші відображено внутрішню боротьбу, душевні муки лірич­ного героя, у яких він торкається найглибших струн серця людини, возве­личує найпрекрасніше з людських почуттів — кохання.)

2.     Назвіть художні засоби, використані у вірші. Яка їхня роль.

3.     Охрактеризуйте образ ліричного героя.

( Ліричний герой - Закоханий юнак, який любить дівчину безнадійно, вона не відповідщає на його кохання. Він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань.

Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?

Читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. Про те, що ця любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини, свідчать у поезії словами «німі уста», «криниці дно студене» її прекрасних очей. Однак бажання забути образ милої було миттєвим. Ліричний герой просить хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити –
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха, –
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!)

 Учитель. Як яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. Написати так може лише любляча людина, яка все це сама вистраждала.
І це було дійсно так. Франкові «тричі приходила любов».

Ольга Рошкевич — перша і незабутня любов поета, Юзефа Дзвонковська, яка відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, Целіна Журовська — «гордая душа».

Не склалося його кохання, і з’явилися ці чудові поетичні рядки.

Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.

Юзефа Дзвонковська відмовила. Однак згодом Франко з’ясував причину відмови дівчини: вона була хвора на сухоти. Але серце його, як спрагла земля жде зливи, так і воно чекає кохання.

І воно прийшло знов!

Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємна.

Впивається її красою зір.
В її очах — такі яркі, страшні,
Жагою повні, що аж серце стине.
І разом щось таке в них там на дні

                                   Ворушиться солодке, мелодійне,
                                   Що забуваю рани, біль і страх,
                                   В марі тій бачу рай, добро єдине.

                                   І дармо дух мій, мов у сіті птах,
                                   Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
                                   Як стелиться мені в безодню шлях

                                    І як я ним у пітьму помандрую.

Учениця. «Явилась Третя – І очам приємно...»

Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка – це його кохання до шляхтянки Целіни Зигмунтовської. Прекрасну дівчину з голівкою грецької богині він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин – вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав.

Але гордовита красуня не могла покохати «русина» з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Оця нерозділена любов мучила поета багато років. Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав: «Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію».

 Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії – Франко допоможе, матеріальна скрута – він грошей дасть. Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один з них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була у божевільні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним...

Учитель.

Целіні Зигмунтовській поет присвятив поезію «Моїй не моїй» (збірка «Мій ізмарагд»)

Учень.

Поклін тобі, моя зів’яла квітко,

Моя розкішна, невідступна мріє,

Останній сей поклін!

Хоч у житті стрічав тебе я рідко,

Та все ж мені той спогад серце гріє,

Хоч як болючий він.

А як коли у сні тебе побачу,

То бачиться, всю злість і гіркість трачу

І викидаю, мов гадюк тих звій;

Весь день мов щось святе у душі лелію,

Хоч не любов, не віру, не надію,

А чистий, ясний образ твій!.

Учитель.

Провідним мотивом поезій третього «жмутка» є пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням. Третій жмуток був присвячений Целіні Зигмунтовській.

Пpотягом десяти років наpоджувалася збіpка Івана Фpанка «Зів’яле листя», яка своєю кpасою, глибоким почуттям належить до найкpащих зpазків світової поезії. Тpагедію закоханого сеpця – «Зів’яле листя» можна поpівняти з поpами pоку, пpотягом яких зpостає, міцніє, зеленіє, цвіте та начебто вмиpає деpево, деpево кохання автоpа.

З якими порами року у вас асоціюється кожна із жінок, а отже, і кожний із «жмутків» твору?

     (Його перша любов пpийшла до нього весною, у тpавні, коли тільки починає з’являтися молоде, зовсім зелене листя. Ця любов наївна, як дитина, несмілива, невинна й чиста, вона pобить весь навколишній світ pаєм без туpбот і обpаз. Потім приходить літо, а з ним і друга любов, таємна, недоступна, мов «святиня». Й ось десь у кінці літа з’являється третя й остання. Вона прекрасна, мов природа серпеневої пори, коли стоїть несильна спека.

Ця пора найулюбленіша, радісна, дорога, незабутня – це пам’ять про минуле літо. Й ця любов полонить його серце, проникає в середину його).

Учитель.  Холодна осінь вже набрала силу, передала її студеному вітру, що зриває слабке листя, яке падає на землю яскравим різнобарвним килимом, кружляє в осінньому вальсі. Велике, могутнє дерево стоїть зовсім одне, голе, лякає своїм довгим чорним гіллям. Його ще ранньої осені покинули птахи. Можливо, стежкою повз це дерево пройде «остання любов» поета, пройде по зів’ялому листу й не замилується його красою, не помітить грізного дерева, на якому вже не співають птахи, на яке повіває холодом вітер осені, вітер невдач, тяжкого життя.

«Зів’яле листя» – це не просто кілька «жмутків» зів’ялого листя ліричних зізнань, а й лірична драма в усіх розуміннях цього слова, драма самого Франка, а не лише ліричного героя.

Це трагедія закоханого серця. Це квітуча весна, яка змінилася на сувору зиму.

Тричі «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держав» і тричі поет втрачав надію на щастя.

Нерозділене кохання залишило по собі «невтишиму тоску», засипавши снігом сподіване: «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла».

Бесіда з елементами анкетування.

– Чи є на землі людина, яка не хотіла б кохати й бути коханою, яка не мріяла б про взаємність почуттів? Кохати і бути коханою – тільки в такій гармонії людина відчуває себе людиною і допомагає стати людиною комусь. Проте, досить часто, а в цьому ви переконалися, слухаючи попередні виступи, життя зав’язує міцний вузол «любовного трикутника».

      Отже, якби довелося вибирати між кохати і бути коханим, що б ви вибрали:

–  Якщо кохати, то підніміть червоний листочок, якщо бути коханим, то підніміть листочок іншого якогось кольору.

–Умотивуйте свій вибір (3-4 учнів із різним вибором обґрунтують свою позицію).

 (– Я вибрала «кохати», тому що краще самому страждати від нерозділеної любові, ніж бачити, як хтось страждає від того, що ти не можеш відповісти взаємністю.

– А я вибрав «бути коханим», тому що на світі легше жити, коли знаєш, що десь є людина, яка заради тебе готова на все).

– Скажіть, а що вибрав Іван Франко?

 (Він вибрав кохати, так само, як і ви. Значить, все-таки ви дечому в коханні  сьогодні навчилися).

Критичний цикл. Результати  дослідження.

1.       Яким же постав перед вами  І. Франко на сторінках збірки «Зів’яле листя»?  

(скласти інформаційне гроно)

Творче завдання.

– Діти, ось перед вами «дерево кохання». І  нехай воно ніколи не знає, що таке біль, смуток, страждання через нещасливе кохання, щоб це «дерево» було таким вічно, щоб воно пишалося своєю назвою, давайте зміцнимо його вашою любов’ю. Напишіть кожен на своєму осінньому і, на щастя, не зів’ялому листочку відповідь на запитання: «Чого навчила вас інтимна лірика Івана Франка, або яку ви взяли науку із любові І. Франка?» Прикрасьте ними наше дерево.

                                     ІІІ. Підсумок уроку.

  2. Виставлення оцінок.

 ІV. Домашнє завдання: вивчити вірш напам’ять на вибір: «Тричі мені являлася  любов» або «Чого являєшся мені у сні?». Написати твір-відгук про інтимну лірику Франка.

– Мені дуже подобаються слова І. Франка із збірки «Зів’яле листя»:

                                         Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі,

                                         Розвійтесь, як тихе зітхання!

                                         Незгоєні рани, невтішені жалі,

                                         Завмерлеє в серці кохання.

                                    Я вам усім бажаю, щоб у душах ваших і серцях завжди леліялося і квітло вічне, велике і справжнє кохання, бо воно творить із людиною  дива. Цьому навчає нас сам І. Франко. А хто ще сумнівається, то дарма. Поезії його вічні, їх співали і будуть співати .

(Відеокліп «Тричі мені являлася любов»)